ДИСТАНЦІЙНЕ НАВЧАННЯ: ЯК ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ?..

    Вимушене дистанційне навчання в умовах карантину не залишило вибору ні учням, ні батькам, ні мені, як вчителю – лише з дому і онлайн.
В режимі турбулентності освіти перезавантажила, в першу чергу, своє мислення, систематизувала думки. Далі по-новому запрацював блог «Творча майстерня вчителя Сосніної Ірини Володимирівни», який наразі діє, як платформа для організації онлайн – навчання. Щоденно, оновлюючи завдання на блозі, немов  складала конспект уроку. А хто ж проводить той урок? Чи можуть батьки доступно пояснити матеріал дитині? Чи взагалі повинні це робити? Питань було більше, ніж відповідей. Щоб отримати відповіді на свої запитання організувала «Батьківські посиденьки» в Zoom, які поступово перетворилися в онлайн-урок.

    На сьогодні – це щоденна діяльність. Зранку діти виконували завдання з блогу та на інтерактивній платформі «Vchy.com.ua» засвоюючи частину матеріалу онлайн, самостійно керуючи своїм часом, місцем, шляхом і темпом навчання. А для того, щоб подискутувати, поділитися враженнями, думками та відчуттями, відрефлексувати, отримати зворотній зв’язок та опрацювати разом важчу частину матеріалу зустрічалися на онлайн–уроці після обіду. 

     Перші дні було дуже важко. Я, діти і батьки вчилися дисципліни в нових умовах. Адже якщо б не дотримувалися щоденного розкладу та порядку, нічого б не вийшло. Спостерігала за своїми школяриками і диву дивувалась. Як швидко вони подорослішали, стали більш самостійнішими та сміливішими, у досить короткі строки освоїли найнеобхідніші ази комп’ютерної та медіаграмотності. 

      Зрозуміло, що не всі учні мають однаковий доступ до онлайн-навчання. І в цьому розумінні ситуація з карантином є стресовою. З 23 учнів класу троє не мали можливості системно навчатися онлайн. Тому навчалися асинхронно та у телефонному режимі.

     Щоденні онлайн-уроки, підготовка матеріалів до уроку, постійні дзвінки та повідомлення від учнів та їх батьків, консультації та онлайн-лекції для колег емоційно виснажували. Адже дистанційне навчання - це не розміщення завдань у Viber, Classroom чи на сайті школи для самостійного опрацювання (сторінки підручника, зошита тощо). Кожного разу, коли учень приступає до виконання завдань, він знаходиться на роздоріжжі: зайти в соціальну мережу, зіграти гру чи перейти до уроку? І це виклик для вчителя!  Я мала зрозуміти, що дитину захоплює в соціальній мережі чи грі? І запропонувати їй альтернативу.  Створити мотивуюче дистанційне середовище, в якому буде комфортно, безпечно і цікаво. А якщо точніше: 

- яскраві відео-уроки, а не сторінки у підручнику; 

- зміна формату взаємодії учителя і учня, адже традиційні методики не завжди спрацьовують на онлайн-уроках; 

- право на помилку та декілька спроб без негативних наслідків; 

- позитивний зворотній зв’язок, тобто акцентування уваги не на помилках, а на успіхах;  

- постійна рефлексія.

     Застосування формувального оцінювання є важливою умовою ефективного дистанційного навчання, потужним інструментом для поліпшення його якості. Воно сприяє створенню психологічно комфортного онлайн-середовища для учня і вчителя, у якому надається можливість для особистого прогресу всіх учасників навчального процесу.

      Як інструмент підсумкового оцінювання, використовувала онлайн-платформу «Classtime».

    Викликом для мене стало виконання програми. Об’єднуючи теми уроків, потрібно було виокремити головне, а не намагатися виконати "п'ять уроків за три», щоб наздогнати програму. 

     Навчаючи дистанційно, я побачила, а головне, ще раз відчула педагогіку партнерства в дії. Адже налагодити  корисне, комфортне та безпечне середовище для дистанційного навчання можливо тільки в тісній співпраці з учнями та батьками. 

    Ми не знаємо, які виклики готує нам майбутнє і як довго нам доведеться працювати в дистанційному режимі. Немає єдиного рішення цієї проблеми. Потрібно враховувати індивідуальні особливості та можливості школи, класу, чи учня. Та від бажання вчителя організувати таке навчання залежить, чи з’явиться в учнів можливість так навчатися! У світі ж немає нічого чого варто було б боятися. Є тільки те, що потрібно зрозуміти. Тому у вересні, повернувшись у заклад освіти, робімо свою роботу, те, до чого ми покликані. Робімо добре! Незалежно від того, які виклики стоять перед нами!